Франц Борис (16 липня 1896-28 лютого 1943) – відомий усус народився у м. Станиславів. Сім’я  була досить заможною, володіла власною кузнею. Хлопець закінчив Станиславівську українську гімназію.

Є припущення, що Франц Борис став пластуном під час навчання в українській гімназії, якраз тоді, коли Пласт на Станиславівщині розпочав свою діяльність, тобто в 1912-1914 рр. Проте багато його однокласників точно належали до Пласту і фігурують у спогадах тодішніх пластунів [дослідник історії пластового руху ст. пл. Тарас Зень, ЧоК].

В 1914 р., з початком Першої світової війни,  його призвали в ряди австрійської армії. В лавах УСС, окрім Франца, служив і його батько та брат  Йосиф.

Потрапив у російський полон. В 1917 р. в Наддніпрянській Україні розпочалася національно-визвольна революція. Саме тоді з керівництва усусів – Андрія Мельника, Романа Сушка та ін. – із військовополонених галичан створили Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців. Січовики проголошують повну підтримку Українській Центральній Раді. З 1 березня 1918 р. Франц Борис – командир кінної розвідки 4-го (1-го) полку Січових Стрільців, а з середини грудня 1918 р. – командир кінного дивізіону Січових Стрільців 1-ї Січової дивізії військ Директорії.

4 лютого 1919 р. Армія УНР не втримала столиці і до Києва увірвалися російсько-більшовицькі окупанти. Українське військо розпочало відступ у бік Фастова. Уряд України – Директорія відступили до Вінниці, яка стала тимчасовою столицею. З 12 лютого українські підрозділи займали оборону на станціях фастівської залізниці і намагалися стримати наступ більшовиків. 14 і 15 лютого підрозділи Армії УНР утримували оборону безпосередньо на станції Боярка (тепер Київська обл.). Обороною станції Боярка командував полковник Іван Чмола – один із трьох засновників Пласту. Російсько-більшовицькі окупанти завдали кілька потужних ударів по оборонцях Боярки. Серед тих, хто тримав оборону – 3 полк Корпусу Січових Стрільців, гарматна батарея під командуванням Володимира Зарицького, кінна сотня під командуванням Франца Бориса, підрозділ залізничної охорони, місцеві мешканці – добровольці [історик, дослідник Армії УНР, журналіст ст. пл. скоб Андрій Ковальов, ОЗО].

Після поразки української революції мігрував до Чехословаччини, а звідти повернувся до Станіслава. Згодом одружився і проживав у с. Волосів (тепер Надвірнянський р-н), активно займався культурно-громадською діяльністю не тільки у Волосові, а й за межами села.

В 20-х рр. належав до Окружної Пластової Ради 4 Дністровського округу, головував якою впродовж 1921-1927 pp. проф. Осип Левицький. Псевдо «Читаренко» [Тарас Зень].

Під час Другої світової війни проживає у селі Потурин на Холмщині, в якому Борис був війтом. Загинув від рук польських шовіністів Армії Крайової.

В 2015 р. Францу Борису присвоєно звання «Почесний громадянин міста Івано-Франківська» – найвища міська відзнака.

На даний час, київські пластуни збирають кошти на меморіальний барельєф Івану Чмолі та оборонцям станції Боярка, що на Київщині. Іван Чмола (1892-1941), до речі, уродженець Івано-Франківщини (тепер смт Солотвин Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.).

Всі, хто бажає долучитися коштами для барельєфу Івану Чмолі та оборонцям станції Боярка можна жертвувати на картку Приватбанк:

5169 3600 0399 8386 Андрій Лузан.

Авторка Віта Дідик